Главная » Старинная литература » Энеида(илл. А. Базилевича)

Энеида(илл. А. Базилевича) - Котляревский Иван Петрович (2016)

Энеида(илл. А. Базилевича)
Поэма «Энеида» И. П. Котляревского крепко зашла в золотейший фонд украинской традиционной литературы. Это — смешная поэма-бурлеск[1] на сюжет похожей поэмы римского поэта Вергилия. 1-ое художественное произведение на разговорном украинском языке.
С словом поэмы, потрясающе гармонически смешиваются отличные картинки А.Д. Базилевича. Они великолепно дополняют и подчеркивают неподдельный этнический спектр произведения и его юмористическую расцветку. В подлинном издании публикуется сто тридцать одна картинка.
В книжке есть функциональные сноски на Примечания (комментарии) к слову поэмы. Прекрасная поэма позволит вашей фантазии лучше себя проявить, ее можно назвать прорывом в мире украинской культуры поэзии. Автор проделал, по истине, огромную и прекрасную работу, которая теперь трогает и веселит сердца дорогих читателей. Весь быт, юмор и трагедия украинского народа в одной книге!

Энеида(илл. А. Базилевича) - Котляревский Иван Петрович читать онлайн бесплатно полную версию книги

Перейти

Частина перша

[1] Еней був парубок моторний

І хлопець хоть куди козак,

Удавсь на всеє зле проворний,

Завзятійший од всіх бурлак.

Но греки, як спаливши Трою,

Зробили з неї скирту гною,

Він, взявши торбу, тягу дав;

Забравши деяких троянців,

Осмалених, як гиря, ланців,

П’ятами з Трої накивав.

[2] Він, швидко поробивши човни,

На синє море поспускав,

Троянців насаджавши повні,

І куди очі почухрав.

Но зла Юнона, суча дочка,

Розкудкудакалась, як квочка, —

Енея не любила – страх;

Давно уже вона хотіла,

Його щоб душка полетіла

К чортам і щоб і дух не пах.

[3] Еней був тяжко не по серцю

Юноні – все її гнівив;

Здававсь гірчійший їй від перцю,

Ні в чім Юнони не просив;

Но гірш за те їй не любився,

Що, бачиш, в Трої народився

І мамою Венеру звав;

І що його покійний дядько,

Паріс, Пріамове дитятко,

Путивочку Венері дав.

[4] Побачила Юнона з неба,

Що пан Еней на поромах;

А те шепнула сука Геба…

Юнону взяв великий жах!

Впрягла в гринджолята павичку,

Сховала під кибалку мичку,

Щоб не світилася коса;

Взяла спідницю і шнурівку,

І хліба з сіллю на тарілку,

К Еолу мчалась, як оса.

[5] «Здоров, Еоле, пане-свату!

Ой, як ся маєш, як живеш? —

Сказала, як ввійшла у хату,

Юнона. – Чи гостей ти ждеш?..»

Поставила тарілку з хлібом

Перед старим Еолом-дідом,

Сама же сіла на ослін.

«Будь ласкав, сватоньку-старику!

Ізбий Енея з пантелику,

Тепер пливе на морі він.

[6] Ти знаєш, він який суціга,

Паливода і горлоріз;

По світу як іще побіга,

Чиїхсь багацько виллє сліз.

Пошли на його лихо злеє,

Щоб люди всі, що при Енеї,

Послизли і щоб він і сам…

За сеє ж дівку чорнобриву,

Смачную, гарну, уродливу

Тобі я, далебі, що дам».

[7] «Гай, гай! ой, дей же його кату!

Еол насупившись сказав. —

Я все б зробив за сюю плату,

Та вітри всі порозпускав:

Борей недуж лежить з похмілля,

А Нот поїхав на весілля,

Зефір же, давній негодяй,

З дівчатами заженихався,

А Евр в поденщики найнявся, -

Як хочеш, так і помишляй!

[8] Та вже для тебе обіщаюсь

Енеєві я ляпас дать;

Я хутко, миттю постараюсь

В трістя його к чортам загнать.

Прощай же! швидче убирайся,

Обіцянки не забувайся,

Бо послі, чуєш, нічичирк!

Як збрешеш, то хоча надсядься,

На ласку послі не понадься,

Тогді від мене возьмеш чвирк».

[9] Еол, оставшись на господі,

Зібрав всіх вітрів до двора,

Велів поганій буть погоді…

Якраз на морі і гора!

Все море зараз спузирило,

Водою мов в ключі забило,

Еней тут крикнув, як на пуп;

Заплакався і заридався,

Пошарпався, увесь подрався,

На тім’ї начесав аж струп.

[10] Прокляті вітри роздулися,

А море з лиха аж реве;

Слізьми троянці облилися,

Енея за живіт бере;

Всі човники їх розчухрало,

Багацько війська тут пропало;

Тогді набрались всі сто лих!

Еней кричить, що «я Нептуну

Півкопи грошей в руку суну,

Аби на морі штурм утих».

[11] Нептун іздавна був дряпічка,

Почув Енеїв голосок;

Шатнувся зараз із запічка,

Півкопи для його кусок!..

І миттю осідлавши рака,

Схвативсь на його, мов бурлака,

І вирнув з моря, як карась.

Загомонів на вітрів грізно:

«Чого ви гудете так різно?

До моря, знаєте, вам зась!»

Оставить комментарий